Таким чином, таємниці Божі – це просто благословення у Христі, які проповідуються у Євангелії та приймаються і засвоюються тільки вірою.

Проповідь Мартіна Лютера на третю Неділю церковного Новоліття.

Sola Scriptura

Ми знаємо, що Ісус Христос -- це Бог, і ми шукаємо роз’яснення сказаного. Чому нам необхідно звертатися до свідчення Письма? -- Бо без такого свідка наші докладні описи і значення не будуть правдоподібними.

Св. Кирило Єрусалимський, Cat. 4


Ми пізнали метод нашого спасіння не інакше, як через тих, через кого Євангеліє прийшло до нас... те Євангеліє, Яке вони правдиво поповідували; проте потім, волею Божою вони передали нам Його у Письмі, щоб бути майбутньою основою і стовпом нашої віри.

Августин Блаженний, De Consensu Evang. 1:ult.




Як ми можемо використовувати те, чого ми не знаходимо у Святих Писаннях?

Св. Амброзій, Ambr. Offic., 1:23













Усе, що наш Спаситель хоче, щоб ми прочитали про Його діяння і слова, Він наказав написати апостолам і учням, як рукам Своїм.

Св. Іриней Ліонський, Adv. H. 3:1







Навіть найменша із божественних і святих таємниць віри не повинна передаватися без божествених Писань. Не вірте мені просто так, коли щось кажу вам, якщо не має доказу тому із божественних Писань. Бо безпека і збереження нашої віри не підтримується щирістю мови, але доказами божественних Писань.

Св. Оріген, Tractatus 5 in Маtt.

Так говорить "Книга Злагоди"

Отже, прабатьківська праведність повинна мати не тільки врівноважений темперамент тілесних властивостей [досконале здоровя і у всіх відношеннях чисту кров, неослабні сили тіла], але також такі дари, як-от: певніше знання про Бога, страх перед Богом, впевненість у Богові чи, звичайно, чесність і силу, що спроможна чинити ці почуття.
А Писання свідчить про це, коли каже [Буття 1:27], що людина була створена на образ і подобу Божу. Чим ще це є в людині, як не тим, що в ній були втілені такі мудрість і праведність, що осягали Бога, і в яких відображався Бог, тобто людині були дані дари знання Бога, страху перед Богом, впевненість у Богові і подібне до цього?
Бо так тлумачать подобу Божу Іриней і Амвросій, останній з яких каже: «Та душа не є, отже, образом Божим, у якій весь час немає Бога».

Апологія Ауґзбурзького віросповідання, ІІ:17-19

Мартін Лютер про Святе Письмо

Якби існував якийсь інший шлях на Небеса, то Бог би без сумніву про нього записав, але такого іншого шляху не існує. Тому тримаймося цих слів, покладаймо на них наші серця, закриваймо очі та кажімо: Хоча я і маю усі заслуги святих, святість та чистоту усіх дів, і побожність Святого Петра, однак я все-одно не вважатиму це за надбання. Проте, мені краще будуватися на іншій основі, а саме на цих словах: Бог видав свого Сина, щоб кожен, хто вірує в Того, Кого послала Отцівська любов, спасся. І ви повинні впевнено триматися того, що ви будете спасенні; і ви повинні сміливо триматися цих слів, яких ні диявол, ані пекло або смерть не зможуть приховати. Тому незалежно ні від чого, ви повинні казати: Це – Боже Слово. Це – моя скеля і мій порятунок. Я покладаюся на Нього і так воно і є. Де Воно, там і я; куди Воно, туди і я. Слово повинно залишатися, тому що Бог не може померти; а небо та земля повинні зруйнуватися, якщо навіть найбільш незначуща буква Його Слова залишиться не сповненою.

Чому Лютеранська Церква є Літургійною Церквою?

Лютеранська Церква -- це літургійна церква тому, що вона правовірна церква. Її історичні форми поклоніння глибоко біблійні і євангельські за своїм змістом, і через це служать вірними поводирями у правовірному християнському поклонінні. Основні статті Християньської доктрини (Трійця, особа і робота Христа, гріх та благодать і т.д.) глибоко закладені в незмінні частини Богослужіння (Служби) і вони глибоко заклалися в думки і серця вірних християн у дисциплінованому щотижневому повторенні цих текстів. (Порядок проведення Меси включає Kyrie [Господи Помилуй], Gloria in Excelsis [Слава на Висоті], Нікейський Символ Віри, Sanctus [Свят, Свят, Свят] і Agnus Dei [Агнець Божий]). Щорічний цикл свят та пір року в традиційному церковному році, пригадує віруючим важливі події в історії спасіння. Щотижневий порядок Біблійного читання і інші змінні частини літургії, призначені на кожну неділю року, відкривають віруючим «цілу пораду Божу» (Дії 20:27). Літургія забезпечує належний баланс повторювального і змінного в щонедільному богослужінні. У словах літургії вірні мають змогу почути позачасове послання Боже до Його людей і відповісти на нього молитвами подяки, прославленням і проханням, щоб вони скріплялися і формувалися цим посланням. Літургія зосереджує увагу вірних на об’єктивних Засобах Благодаті і на незмінній правді Святого Письма, радше ніж на їхніх власних суб’єктивних і ненадійних емоціях. Таким чином, це допомогає залишатися їм вірними вказівці Святого Павла: «Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумляйте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні!» ( Кол. 3:16).

Девід Джей Веббер, "Чому Лютеранська Церква є Літургійною Церквою?"

Письмо і Традиція

Хоча Віросповідання часто вказують на місця узгодження із ранніми церковними отцями вони також і різноманітно їх критикують. Їхнє ставлення таке, що церковних отців не можна сприймати en bloc. Ті не були непомильними; і як люди вони робили помилки; їхні погляди часто відображали серйозний брак злагоди. Оскільки багато отців будували із «сіна та соломи» на правдивому фундаменті -- Христі, їхні твори не можуть довго існувати (Ап VII 20 ф.). Жоден церковний отець не є непомильним, навіть найкращий з них всіх -- Августин; його також критикують, коли він висловлює погляди, суперечливі Божому Слову. Ці та подібні спостереження вимагають розум, здатний на історичний критицизм; і реформатори мали цю здатність. Стосовно таїнства спокути і посади проповідування вони відкрили, що це було розвинуто пізніше і розглядали як очевидне відхилення від Письма. Вони також дотримувалися того, що слово «сповідання» втратило своє первинне значення та важливість. Єпископські обов’язки все збільшувалися із плином століть як і кількість таїнств, яких поступово стало аж сім. Лютер та Меланхтон погоджувалися із гуманістами Еразмом і Лоренцо Ваніллою в тому, що Дионісій Ареопагський, це псевдонім чоловіка, який жив значно пізніше, аніж той Дионісій, що зазначається в Діях 17:34. Вони також критикували інших авторів, котрим помилково приписували книги, яких вони насправді не могли написати.

"Письмо і Традиція в Лютеранських віросповіданнях", ГОЛЬСТЕН ФАГЕРБЕРГ

"Усе Богослов'я - це Христологія", Девід П. Скаер

Для лютеран центральна доктрина – це виправдання. Це та доктрина, на якій, як кажуть, «церква стоїть або падає». Виправдання діє у проповіді Закону і Євангелія. Цей принцип вважає, що Християнин – це одночасно праведник і грішник; тобто, допоки він живе, він одночасно засуджений Законом, як невіруючий, і проголошений праведним у Христі. У цій схемі Євангеліє, послання спасіння у Христі, - це Боже Слово у тому смислі, в якому ніколи не може бути Закон, як засудження. Євангеліє – це останнє слово Бога не лише тому, що Воно йде за Законом, але й тому, що це правдиве об’явлення Самого Бога. Закон – це Боже «opus alienum», діло, яке Він чинить задля спасіння грішника.

"All Theology Is Christology" How Does Every Passage of Scripture Reveal Christ?", David P. Scaer